Управління кредитним ризиком: економічні наслідки цілепокладання

Анотація

У статті проведено дослідження впливу вибору цілі управління кредитним ризиком на прийняття кредитних рішень (визначення точки відсічення скорингової моделі) та показники ефективності функціонування фінансової установи.

Метою статті є розроблення науково обґрунтованих підходів до удосконалення механізмів управління кредитним ризиком в частині прийняття кредитних рішень. Дана мета є актуальною для фінансових установ (банків та мікрофінансових організацій), адже є визначальною для підвищення ефективності та прибутковості кредитної діяльності.

У роботі застосовано системний підхід до аналізу цілей управління кредитним ризиком. Досліджено ряд цільових показників, для яких можливо ставити задачі оптимізації (за субкритерієм мінімаксу) та стабілізації (бажаною ціллю є утримання показника на заданому рівні або у межах відомого ліміту), а також комбінувати їх у складні цілі. Метод економіко-математичного моделювання застосовано для проведення розрахунків, що ілюструють особливості, переваги та недоліки використання різних цілей для визначення точки відсічення скорингової моделі. Графічний метод застосовано для наочного представлення отриманих результатів та обґрунтування основних тверджень роботи.

На підставі проведеного дослідження було сформовано три принципи, на які можна спиратися при виборі цілі управління кредитним ризиком: принцип адекватності, ефективності та консистентності. Доведено, що ціль максимізації прибутку від кредитної діяльності суттєво відрізняється від інших цілей, задовольняє трьом означеним принципам та дає можливість здійснювати ефективне відхилення збиткових кредитних заявок і схвалення прибуткових заявок. Зроблено висновок про фундаментальність процесу цілепокладання та здійснено вибір на користь простого, але ефективного підходу до управління кредитним ризиком. В такому разі інші показники ефективності кредитної діяльності (рівень схвалення та прострочення, дохідність тощо) є наслідком практичного використання цілі максимізації прибутку як базового критерія для прийняття кредитних рішень. Даний підхід може обґрунтувати збільшення частки схвалення заявок та обсягу прибутку, навіть якщо це призведе до зростання частки прострочення.