Узагальнення міжнародного досвіду щодо реформування національних економік

Анотація

У статті здійснено систематизацію та узагальнення міжнародного досвіду реформування національних економік на основі порівняльного аналізу п'яти кластерів країн: постсоціалістичних трансформаційних економік, «азійських тигрів», латиноамериканських реформаторів, постконфліктних держав та «пізніх реформаторів». Досліджено еволюцію теоретичних моделей структурних реформ від Вашингтонського консенсусу (1989) через Пост-Вашингтонський та Доповнений Вашингтонський консенсус до сучасних діагностичних підходів (growth diagnostics), що враховують контекстну специфіку кожної країни. Розмежовано суміжні категорії: стабілізацію, структурне коригування, реформування, модернізацію та трансформацію як аналітичну передумову коректного порівняння. Обґрунтовано, що не існує єдиного універсального рецепту реформування, а принципи «одна економіка, багато рецептів» (Д. Родрік) та ідентифікація ключових обмежень зростання (binding constraints) становлять найбільш продуктивну аналітичну рамку. Виокремлено cross-cutting фактори успіху реформ: якість інклюзивних інституцій, баланс між зовнішньою обумовленістю та domestic ownership, оптимальну послідовність реформаторських заходів, протидію state capture та забезпечення соціальної легітимності. Проаналізовано інституційний вимір реформування через призму чотирирівневої моделі О. Є. Вільямсона та парадоксу державної спроможності Ф. Фукуями. Запропоновано авторську типологізацію факторів реформаторського успіху за критерієм їхньої узагальнюваності (від контекстно-залежних до структурних закономірностей). Визначено обмеження трансферу політик через ризики ізоморфного мімікрізму та survivorship bias у реформаторській літературі. Сформульовано імплікації для країн із подвійним навантаженням (конфлікт/постконфлікт та структурна трансформація), зокрема для України, яка перебуває в умовах безпрецедентного потрійного виклику — відбудови, структурної трансформації та підготовки до вступу в Європейський Союз.