Економічна дипломатія в умовах геоекономічної фрагментації: FDI-потоки, санкції та моделі адаптації середніх держав

Анотація

Метою статті є розкрити, як глобальна геоекономічна фрагментація трансформує інструментарій економічної дипломатії середніх держав, оцінити сукупний вплив торговельних воєн і санкційних режимів 2020–2025 рр. на потоки прямих іноземних інвестицій (FDI) та обґрунтувати типологію моделей адаптації, релевантну для повоєнної відбудови України. Методи. Дослідження поєднує структурний аналіз даних UNCTAD, IMF, WTO та OECD за 2020–2025 рр., компаративний розгляд кейсів Швейцарії, Туреччини, Ірландії, Польщі, Сінгапуру й України, а також кількісну апробацію авторського композитного показника Diplomatic Resilience Index (DRI) та інституційний аналіз у рамках концепції economic statecraft. Показано, що номінальне відновлення глобальних FDI на 14% у 2025 р. є значною мірою статистичним ефектом кондуїтних потоків: реальне зростання не перевищує 5%, а greenfield-інвестиції у «геополітично віддалені» країни зафіксували 20-річний мінімум. Запропоновано чотиримодельну типологію адаптації середніх держав (швейцарська нейтральність; турецький балансувальник; ірландський клуб; сінгапурський хаб), яка дає змогу прогнозувати поведінку економічних дипломатій в умовах фрагментації. Сформульовано концепт санкційного арбітражу як специфічної форми участі середніх держав у переспрямуванні торгівлі між санкційно обмеженими блоками та оцінено супровідні репутаційні ризики через категорію «чистого дипломатичного доходу». Побудовано авторський DRI із п'яти нормованих компонентів і представлено орієнтовні значення для Сінгапуру, Швейцарії, Туреччини, Польщі й України. Сучасна економічна дипломатія середньої держави має працювати у парадоксальному полі: максимальна інтеграція водночас із цілеспрямованою розбудовою резильєнтності. Україна у логіці DRI потрапляє у гібридну позицію між ірландським клубом та сінгапурським хабом; оптимальна стратегія – глибока євроінтеграція, кероване посилення регіональних хабових функцій в агросекторі, ІТ та оборонно-промисловому комплексі, одночасно – принципова відмова від практик санкційного арбітражу задля накопичення довіри партнерів.