Зелені інструменти та інститути фінансової системи у формуванні структури прямих іноземних інвестицій: теоретичний аналіз

Анотація

Метою статті є розробка концептуального підходу до пояснення ролі зеленої фінансової системи у формуванні структури прямих іноземних інвестицій через інтеграцію регуляторних, фінансових, інфраструктурних та субнаціональних чинників. Дослідження спрямоване на подолання фрагментарності існуючих теоретичних підходів і формування цілісної аналітичної рамки, що дозволяє пояснити не лише обсяги, а й якісні характеристики інвестиційних потоків. У статті використано методи теоретичного узагальнення, порівняльного аналізу та системного підходу. Застосовано структурно-логічний аналіз наукових джерел з метою ідентифікації ключових напрямів дослідження взаємодії екологічної політики та прямих іноземних інвестицій. Для формування концептуальної моделі використано елементи інституційного та просторового аналізу, що дозволило інтегрувати різні рівні впливу у єдину теоретичну конструкцію. Обґрунтовано концептуальну модель, відповідно до якої зелена фінансова система визначає структуру прямих іноземних інвестицій через дію чотирьох взаємопов'язаних каналів: регуляторного, фінансово-ринкового, інфраструктурного та інституційно-субнаціонального. Встановлено, що їх взаємодія формує механізм відбору, спрямування та просторової концентрації інвестиційних потоків. Доведено, що ключовим результатом функціонування цієї системи є трансформація галузевої спеціалізації інвестицій, їх технологічного рівня та територіального розподілу. Показано, що нерівномірність інституційної спроможності регіонів зумовлює асиметричний доступ до зелених інвестицій і формує ефекти кумулятивного відставання. Запропонований підхід розширює теоретичні уявлення про взаємодію зеленої фінансової архітектури та міжнародних інвестиційних процесів, забезпечуючи перехід від аналізу окремих інструментів до розуміння системної логіки їх впливу. Отримані результати можуть бути використані для розробки інструментів державної та регіональної політики, орієнтованих на формування якісної структури прямих іноземних інвестицій. Перспективи подальших досліджень пов'язані з емпіричною верифікацією моделі та її адаптацією до умов трансформаційних економік, зокрема в контексті післявоєнного відновлення України.