Банківське фінансування відновлення економіки: оцінка програм державної підтримки 2022–2025 років

Анотація

Мета дослідження полягає в комплексному аналізі інструментів державної підтримки відновлення економіки України у 2022–2025 рр., оцінюванні їхньої ефективності та визначенні ролі банківського сектору у забезпеченні фінансової стабілізації та інвестиційного розвитку. Методи дослідження базуються на поєднанні загальнонаукових і спеціальних підходів, зокрема використано методи аналізу і синтезу, порівняльного аналізу, структурно-динамічного оцінювання, систематизації та узагальнення. Для визначення результативності програм застосовано інтегральний метод оцінювання, що передбачає нормування показників (масштаб фінансування, економічний ефект, рівень охоплення, тривалість впливу) та їх агрегування у зведений індекс. Результати дослідження свідчать про формування в Україні багаторівневої моделі фінансового забезпечення відновлення економіки, у якій поєднуються інструменти пільгового кредитування, грантової підтримки, релокації бізнесу й участі міжнародних фінансових інституцій. Визначено, що банківський сектор є головним елементом трансмісії фінансових ресурсів, а програма «5–7–9%» забезпечує найбільший системний ефект завдяки поєднанню масштабності фінансування та мультиплікативного впливу на економіку. Встановлено тенденцію до зростання обсягів кредитування, диверсифікації галузевої структури та посилення інвестиційної спрямованості підтримки. Обґрунтовано, що грантові механізми формують основу розвитку переробного сектору, тоді як релокація бізнесу сприяє просторовій трансформації економічної активності. Інтегральна оцінка підтверджує доцільність комплексного використання різних інструментів підтримки. Висновки. Показано, що ефективність фінансового забезпечення відновлення економіки визначається узгодженістю функціонування бюджетних, банківських і міжнародних інструментів, які забезпечують як короткострокову стабілізацію, так і довгострокове економічне зростання. Використання інтегрального підходу до оцінювання дає можливість підвищити обґрунтованість управлінських рішень і визначити пріоритетні напрями державної політики.